Павло Карагеоргієвич День народження, дата народження

Павло Карагеоргієвич (сербохорв. Павле Карађорђевић, Pavle Karađorđević, словен. Pavel Karađorđević, 27 квітня 1893, Санкт-Петербург — 14 вересня 1976, Париж) — принц, регент Югославії з 9 жовтня 1934 по 27 березня 1941 року, в період малолітства короля Петра ІІ. До замаху на короля Олександра I в 1934 році взагалі не займався політикою, живучи усамітнено зі своєю сім'єю. Від шлюбу із грецькою принцесою Ольгою з роду Глюксбургів мав синів Олександра (1924—2016), Миколу (1926—1954) і дочку Єлизавету (1936). Після вбивства Олександра I стає згідно з його заповітом одним із трьох членів регентської ради разом з Іво Перовичем та Раденко Станковичем, однак доволі швидко стає головною постаттю в цьому тріумвіраті. У зовнішній політиці проводив курс на віддалення від Франції, намагаючись притримуватись політики нейтралітету та дипломатичного лавірування в складних тогочасних європейських умовах. Усвідомлюючи внутрішню слабкість держави та її уразливість у випадку війни, збирався вирішити національні проблеми в Югославському королівстві. Результатом домовленостей Драгіші Цветковича із Владком Мачеком було створену окрему, автономну Хорватську бановину в 1939 році, що стало першим кроком у майбутній запланованій перебудові централізованої та унітарної Югославії. У своїй діяльності як політик, що приймав доволі складні рішення з проблематичних питань, зіштовхувався із суттєвим опором як сербських опозиційних політиків (особливо членів Радикальної партії), котрих не вдовольняли поступки у внутрішніх питаннях, так і опозиційних хорватських політичних сил, яким часткових поступок було замало.

Розуміючи, що Велика Британія не має ні планів, ні можливості захистити Югославію в разі військово-політичного конфлікту, виступив за вступ держави до Троїстого пакту, що відбувся 25 березня 1941 року. Однак через 2 дні був відсторонений від влади через військовий переворот, який підтримали широкі верстви населення. Після державного перевороту 27 березня 1941 року принца Павла вигнано у Грецію, а потім, після початку вторгнення військ Осі на Балкани, у Кенію, де він перебував під арештом до кінця Другої світової війни. Після свого звільнення з-під арешту жив у Франції, де і помер у 1976 році.